Розмаїтими
пляшками стіл
заставлено
рядами, — на
полицях під
стіною жовті
бутлі з рідиною
та зеленкуваті,
вже старі,
пом’яті, ваблять,
щоб налити і
ковтками пити,
споживати
без відмови
те питво готове,
жовте і зелене,
ще й вино червлене
по-сватівськи
пити, щоб були
ми квити.
диво
зрю в кутку
уроче — чоловіче
чи жіноче там
єство, мов кінь,
регоче, шкіриться
чутливо те
привабне диво,
дригаються
ноги, але я вже
змоги стегон
бачити не маю,
хоч тебе кохаю
прагну, мов
богині, я тебе
нині ніжно
торкнутись,
лягти, забути
правду облудну